Драми про офісне життя підкорюють серця глядачів: "Кандидатська управа" та "Історія пана Кіма з великої корпорації"

Погляди корейських серіалів знову звернені до офісів. Від незручних посмішок на корпоративах, зітхань перед таблицями Excel до щоденної боротьби за "результат" – життя звичайних офісних працівників яскраво відтворюється на екранах. tvN "Кандидатська управа" (Typhoon Corporation) та JTBC "Історія пана Кіма з великої корпорації" (My Boss in Seoul) є головними прикладами.

Ці дві роботи по-різному осмислюють дух епохи. "Кандидатська управа" перетворює відчай епохи МВФ на надію, тоді як "Історія пана Кіма з великої корпорації" реалістично зображує сучасну корпоративну культуру, досліджуючи "людину, яка працює" в обох випадках.

"Кандидатська управа" розповідає історію людей, які відбудовують зруйновану компанію навіть у часи відчаю та хаосу. Події розгортаються на тлі національної кризи – фінансової кризи 1997 року. Кан Те-фун (Лі Чжун-хо), колись молодий "оранжист", що прогулювався Апкучжоном, змінює курс свого життя, взявши на себе керівництво торговою компанією після смерті батька. Його шлях разом з бухгалтеркою О Мі-сон (Кім Мін-ха) до відродження компанії, що на межі банкрутства, – це не просто історія зростання, а "оповідь про колективне відродження".

Ретельне відтворення епохи посилює емоційне занурення. Предмети, такі як пейджери, стільникові телефони "Сітіфон", телекси та касетні магнітофони, ідеально відтворюють 90-ті роки. Зачіски, макіяж і одяг також навіюють дух "тих часів". Це високоякісне мистецтво постановки – не просто ностальгія. Це механізм відтворення історії виживання покоління, яке не втрачало посмішки навіть крізь економічні рани.

"Історія пана Кіма з великої корпорації" показує "портрет офісного працівника" з зовсім іншого погляду. Пан Кім Нак-су (Рю Син-рюн) на перший погляд здається втіленням успіху. 25 років у великій корпорації, власна квартира в Сеулі, син-студент престижного університету, статус глави родини, що їздить на дорогому авто.

Однак камера наполегливо висвітлює порожнечу за його блискучим фасадом. Розкривається жалюгідність людини, яка чіпляється за своє місце в організації, будучи "конде", відкинутим батьком для своєї родини, і яка замкнула своє життя в корпоративній ієрархії. Кім Нак-су схожий на обличчя начальства, яке ми всі знаємо. Його впертість, коли він каже синові: "Краще йди в армію", його лицемірство, коли він наказує підлеглому поступитися йому підвищенням, і його ревнощі до успіху колеги – все це проявлено. Сцена, де він обирає сумку, шукаючи ціну "дешевше, ніж у начальника, але дорожче, ніж у молодшого співробітника", символізує складну самосвідомість його покоління. Таким чином, "Історія пана Кіма" стає сатиричною комедією, замаскованою під сміх.

Популярність обох драм пояснюється "віддзеркаленням реальності". Досвід, який могли пережити багато хто, природно вписується в сюжет. Хоча вони й розгортаються в різні епохи, обидві драми об'єднують "історії виживання звичайних людей", які зробили робоче місце сценою свого життя, формуючи міжпоколіннєву спільність.

Культуролог Чон Док-хюн зазначає: "Глядачі давно відчувають сильний зв'язок із контентом, який точно відображає реальність. У часи, коли успіх нелегкий, глядачі шукають розради в історіях, які представляють їхні власні переживання. Точне розуміння суспільного попиту на "контент, що викликає емпатію" є причиною популярності цих двох робіт".

Корейські користувачі мережі захоплюються реалістичністю серіалів, відзначаючи, що вони чудово передають атмосферу офісного життя та проблеми, з якими стикаються звичайні працівники. "Ці серіали – моє друге життя!" – пишуть вони, висловлюючи вдячність за персонажів, які здаються такими знайомими.